Незламність характеру і добре серце

Ох, якби можна було писати словами ще й нотами замість слів! Та, великі музиканти так і роблять: вони говорять музикою, передають без слів усі відповідні емоції і почуття... Сьогодні я пишу про Світлану Сеогіївну Бабенко, просто маму, просто доньку, просто бабусю, справжню православну християнку, вихователя і просто хорошу Людину. Пишу, а на її столі лежать фото випускників 77-го року минулого століття. В білих шкільних фартушках, з біленькими комірцями, усміхені, з поглядами повними оптимізму і надії. Людмила Бубела, Володимир Богданець, Світлана Христюк, Олесандр Апенніков, Ольга Бричка, Олег Солов'йов, Ніна Боровець, Сергій Берташ, Алла Прядун і Світлана Жульжик ( Бабенко). На жаль декого немає в живих, а долі поскладались в усіх такі різні, такі бурхливі, пересипані і радощами і горем... 

Доля у Світлани Бабенко гарна, сонячна. Але це, на мою думку, завдяки її якостям характеру , від її виховання в сім`ї, і від великої віри в Божу милість. Ось, до речі, звучить співзвучна моєму настрою пісня "Есть только миг между прошлым и будущим..."(Співає нині покійний Іваненко Анатолій), і Світлана вміє цінувати цю мить між минулим і майбутнім, бо саме це і є наше, Богом відміряне життя. За словами Світлани цінувати життя вона навчилася від своєї бабусі Марини, яка жила в с. Синіжево, її дуже любили за велике і добре серце. 
Колись прийшовши на шкільне подвір`я в перший клас, малюків шикували в шеренги і Світланка опинилася пліч-о-пліч із Ніночкою Боровець. З того часу, ось уже 50 років це найкращі подруги і в радості і в горі. "Пусть говорят, что дружбы женской не бывает ..." - співається в пісні. Але така дружба є. Пліч-о- пліч 50 років... Та і як не дружити цим двом дівчатам, сьогодні жінкам ,якщо це люди з добрими очима і повнісінькими серцями любові, які готові прийти на допомогу всім. Ніхто ніколи не чув від Світлани Сергіївни осудження, пліток, не бачив злості чи обману. Спокійна, врівноважена, доброзичлива, ніби зійшла зі сторінок Біблії, вона та її вірна подруга Ніна Ододюк. " Громко сказано"? Можливо, але якщо у майбутньому новому Єрусалимі будуть саме такі люди, чогось мені уявляється що то і є справжній рай. 

Народилася Світлана Жульжик в нашому містечку 14 серпня 1960 року. Мама була хорошим бухгалтером, тато - водій, надійний господар. Після закінчення школи дівчина рік працювала у Рокитнівському відділенні зв'зку, поштаркою з доставки телеграм. У 1978 році вступила до Новобузького педучилища Миколаївської області, де здобула професію вихователя в дитячому дошкільному закладі. У 1980 році назначена в Крим, де працювала за фахом 3 роки. Там героїня мого нарису знайшла свою другу половинку - вродливого Сергія Бабенка, який закохався в неї одразу ж. У її до нині гарні очі, струнку поставу, а ще у задушевні пісні, які вона співала, граючи на гітарі. Мила , добра Світлана привезла свого чоловіка в Рокитне , де народилося у них двоє славних хлопчиків: Руслан і Віталік. Тепер батьки тішаться двома онуками Дімою та Іллюшою. 

Раненько вранці ця жінка вже на полі. Огорнула картопельку, виполола добрячого в бур'янах "хвоста" буряків, приготувала сніданок своїй сім 'ї, і хворій мамі, яка живе неподалік. Взяла за ручку онуків і пішла в дитсадок. У дитячому дошкільному закладі С.С. Бабенко спочаку своєї кар'єри і до цих днів. Сьогодні Світлана Сергіївна методист. Зразкова у всьому, безконфліктна, люблять її і діти і колеги, батьки. А вимоги до дошкільної науки вже не вчорашні, не завжди приходиться легко, але цей працівник тримає руку на пульсі сучасних підходів до виховання, не забуваючи сіяти добре вічне. Про неї гарно відгукуються Чорногор Наталія Сергіївна, методист районного відділу освіти з надзвичайно великим стажем роботи: "З такими людьми працюється добре і легко, і такі люди на жаль, поодинокі. Мати велике бажання працювати, адекатно реагувати на зауваження, постійно вдосконалюватися, співпрацювати з колегами і батьками - так зуміє не кожен. А Світлана Бабенко завжди подобається своєю чіткою виконавською дисципліною і талантом." Завідувачка ДНЗ " Теремок" В.М. ." Це подарунок долі - мати в штаті такого працівника." 

Сьогодні у Свілани Сергіївни Бабенко немає мами, тата, єдиного рідного брата, вона дуже сумує. Але ніколи сум чи недобрий настрій вона не несе ні людям, ні в свою оселю, ні до онуків. Всепрощаюча, добра Світлана, встигає як свічечка стояти в храмі, славити Бога на кліросі, навчати онуків Божим заповідям... Щасливі, ті хто мають таких доньок, таких мам, дружин, бабусь, подруг, колег. А мені пригадалися слова з Біблії " Нехай ніколи не заходить сонце у вашому гніві". Цій заповіді Світлана Жульжик служить найвідданіше. Благословінь вам від Бога і шани від дітей, онуків, і людей!